Суспільство, яке
засноване на знаннях, стрімко захоплює світ. Масове виробництво й поглиблення
знань обіцяють за історично малий відрізок часу змінити його. Бурхливий
розвиток інформаційно-комунікативних технологій, інформатизація суспільства,
швидкий розвиток науки, техніки і виробництва відкриває нові обрії, які
потребують зростання інтелектуального потенціалу молодшого покоління. Разом з
тим у педагогіці не відбувається революційних перетворень. Протягом тисячоліть
навчання відбувалося за схемою «один учитель — одна людина». Знання передавалися
від людини до людини, акумулюючись та збагачуючись. Зміни у суспільстві
потребують нових підходів і в середні віки виникає нова схема – «один учитель —
група учнів» на якій і було побудовано класно-урочну систему, найпоширенішу в
наші часи. Головною тенденцією розвитку освітніх систем сьогодні стала
переорієнтація навчально-виховного процесу на формування розвиненої
особистості, створення максимально сприятливих умов для розкриття всіх
потенційних здібностей дитини і формування самостійної життєвої активності в
усіх соціальних сферах.
Найголовнішими
ознаками нових навчально-виховних технологій є їх особистісно зорієнтована
спрямованість, багатоваріантність способів для досягнення результату,
утвердження всіма засобами цінності емоційного благополуччя дітей та їхнього
позитивного ставлення до навколишнього світу.
Відомо, що
завдяки використанню в навчально-виховному процесі ігрових форм знижується
тривожність, напруження школяра, його негативне ставлення до школи. Пріоритет
гри створює найбільш сприятливі умови для індивідуальних проявів і виховання
особистісних якостей дитини. Ще В.Сухомлинський зазначав, що без гри немає і не
може бути повноцінного розумового розвитку. Гра – це величезне світле вікно,
через яке в духовний світ дитини вливається живлющий потік уявлень, понять. Це
іскра, що запалює вогник допитливості.
Досить вживаними
у навчально-виховному процесі є ігрові технології. їх використання на уроках та
в позаурочний час в початковій школі відповідає природним потребам дитини, адже
за своєю природою гра - це найприродніша і найпривабливіша діяльність молодших
школярів. У дитячому віці саме в грі відбувається розвиток функцій та потенцій
особистості. У грі за власними правилами діти почуваються справді вільними й
усвідомлюють власне життя на свій вибір. Гра є специфічною формою прояву
активності й саморозвитку дитини. «Приведені в дію функції, - підкреслює
Д.М.Узнадзе, - і примушують дитину шукати форму активності, в якій вони можуть
проявити себе. Такою формою, в першу чергу, є гра».
У зв’язку з цим
гуманістична педагогіка значно розширює функції ігрових методів навчання та
виховання в школі, особливо у молодшому шкільному віці. Це орієнтує освітню
практику на розповсюдження різноманітних форм безпосереднього, а не
формалізованого, спілкування учнів між собою та вчителем у навчальній та
позаурочній виховній діяльності. Відтак серед сучасних педагогічних технологій
учителі-практики перевагу віддають тим, що тією чи іншою мірою містять у собі
ігрові елементи навчання та виховання. Це технологія колективного творчого
виховання І.Іванова, проектні технології, технологія «Створення ситуації
успіху» В.Бєлкіна і особливо ігрові технології.
Актуальність
проблеми використання ігрових технологій у навчально-виховному процесі
зумовлюється концептуальними положеннями та державними вимогами щодо
реформування освіти в Україні, спрямованими на становлення особистості учня,
розвиток його здібностей і обдарувань. Постійно зростаючі вимоги до змісту й
організації навчання та виховання потребують упровадження у практику роботи
учителів та вихователів ефективних педагогічних підходів.
Проблема
використання ігрових технологій у навчально-виховному процесі є актуальною
тому, що гра розвиває психологічну гнучкість, розкутість, комунікабельність,
емоційно-вольовий вплив. Дитина має в грі право на помилку. Вона є засобом
розвитку дитячої уяви, а також розвиває пізнавальні здібності, емоційний бік
особистості. Гра — іскра, що запалює вогник допитливості, зацікавленості й
вимагає концентрації уваги учнів, напруження їхніх сил. Вона має здатність
організовувати життя дітей, наповнювати його змістом. Ігри — один із
найсильніших виховних засобів. Саме в грі виявляються й розвиваються різні
сторони дитячої особистості, задовольняється багато інтелектуальних та
емоційних потреб, формується характер.
Проблема є
актуальною ще й тому, що ігрові технології посідають особливе місце серед
різноманітних форм і методів виховання соціально-комунікативної культури. Саме
гра - природний для молодших школярів вид діяльності, де вони не тільки
відображають реальне життя, а й перебудовують його. Так, в особливих ігрових
умовах молодший школяр має змогу моделювати систему соціальних відносин у
наочно діючій формі, розвивати орієнтування в них. В умовах гри відбувається
поступове подолання особистісного егоцентризму, завдяки чому розвивається
самосвідомість дитини, вона стає соціально компетентною, здобуває досвід
взаємодії, вирішення проблемних ситуацій, шліфує комунікативні вміння. На
основі усвідомлення й вербалізації своїх внутрішніх переживань у грі дитина
отримує можливість для усвідомлення змісту проблемної ситуації й зміни свого
ставлення до неї. Завдяки грі відбувається поетапне засвоєння, відпрацювання,
інтеріоризація соціально-комунікативних знань, умінь і навичок. Також
підпорядкування ігровим правилам у контексті ролі стимулює формуванню елементів
довільної регуляції поведінки й діяльності молодших школярів
Немає коментарів:
Дописати коментар