Різноманітність ігор у вихованні молодших школярів

Різноманітність ігор у вихованні молодших школярів

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували з давнини. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах, у сучасній школі.

Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор.

На відміну від ігор взагалі педагогічна гра має суттєвою ознакою - чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обгрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю.

Місце і роль ігрової технології в навчально-виховному процесі, поєднання елементів гри і учіння багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор.

В першу чергу слід розділити гри по виду діяльності на фізичні (рухові), інтелектуальні (розумові), трудові, соціальні та психологічні.

За характером педагогічного процесу виділяються такі групи ігор:

а) навчальні, тренувальні, контролюючі та узагальнюючі;

б) пізнавальні, виховні, розвиваючі;

в) репродуктивні, продуктивні, творчі;

г) комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та ін

Широка типологія педагогічних ігор за характером ігрової методики. Зазначимо лише найважливіші з вживаних типів: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні та ігри-драматизації. За предметної області виділяються ігри з усіх шкільних дисциплін.

Підсумки гри виступають у подвійному плані - як ігровий і як навчально-пізнавальний результат. Дидактична функція гри реалізується через обговорення ігрового дії, аналіз співвідношення ігрової ситуації як моделюючої, її співвідношення з реальністю. Найважливіша роль в даній моделі належить заключному ретроспективному обговоренню, в якому учні спільно аналізують хід і результати гри, співвідношення ігрової (імітаційної) моделі та реальності, а також хід навчально-ігрової взаємодії. В арсеналі педагогіки початкової школи знаходяться ігри, що сприяють збагаченню та закріпленню у дітей побутового словника, зв'язного мовлення; ігри, спрямовані на розвиток числових уявлень, навчання рахунком, і ігри, що розвивають пам'ять, увагу, спостережливість, зміцнюють волю. 

Результативність дидактичних ігор залежить, по-перше, від систематичного їх використання, по-друге, від цілеспрямованості програми ігор у поєднанні із звичайними дидактичними вправами.

Ігрова технологія будується як цілісне утворення, яке охоплює певну частину навчального процесу та об'єднане загальним змістом, сюжетом, персонажем. У неї включаються послідовно ігри та вправи, що формують уміння виділяти основні, характерні ознаки предметів, порівнювати, зіставляти їх; групи ігор на узагальнення предметів за певними ознаками; групи ігор, у процесі яких у молодших школярів розвивається вміння відрізняти реальні явища від нереальних; групи ігор , виховують вміння володіти собою, швидкість реакції на слово, фонематичний слух, кмітливість та ін При цьому ігровий сюжет розвивається паралельно основному змісту навчання, допомагає активізувати навчальний процес, освоювати ряд навчальних елементів. Складання ігрових технологій з окремих ігор і елементів - турбота кожного вчителя початкової школи.

У вітчизняній педагогіці є ряд таких ігрових технологій («Сам Самич» В. В. Рєпкіна, «Мумій-тролі» томських авторів, персонажі «Чарівника Смарагдового міста», «Пригод Буратіно» і т.д.), вбудованих в основний зміст навчання . 

Етап аналізу, обговорення і оцінки результатів гри. Виступи експертів, обмін думками, захист учнями своїх рішень і висновків. На закінчення вчитель констатує досягнуті результати, відзначає помилки, формулює остаточний підсумок заняття. Звертається увага на зіставлення використаної імітації з відповідною областю реального особи, встановлення зв'язку ігри зі змістом навчального предмета. 

Гуманістична педагогіка різко розширює функції ігрових методів навчання та виховання в школі, особливо у молодшому шкільному віці. Це орієнтує освітню практику на розповсюдження різноманітних форм безпосереднього , а не формалізованого, спілкування учнів між собою та вчителем у навчально-виховному процесі. Відтак серед сучасних педагогічних технологій перевагу віддають тим, що тією чи іншою мірою містять у собі ігрові елементи навчання та виховання.

За спектром цільових орієнтацій ігри поділяються на:

Дидактичні: розширення кругозору, пізнавальна діяльність; застосування ЗУН у практичній діяльності; формування певних умінь і навичок, необхідних у практичній діяльності; розвиток загальнонавчальних умінь і навичок, розвиток трудових навичок.

Дидактичні ігри виховують самостійність, волю; формують певні підходи, позиції, моральні, естетичні і світоглядні установки; виховання співробітництва, колективізму, товариськості, комунікативності.

Важливими у навчально-виховному процесі є розвиваючі ігри, які покликані розвивати  увагу, пам'ять, мову, мислення, уміння порівнювати, зіставляти, знаходити аналогії, уяви, фантазій, творчих здібностей, емпатії, рефлексії, вміння знаходити оптимальні рішення; розвиток мотивації навчальної діяльності.

Дидактичні ігри. Ці ігри допомагають виховувати у дітей почуття задоволеності від прояву своїх знань та навичок, логічного мислення, спостережливості. Дидактична гра є формою відтворення наочного і соціального змісту професійної діяльності, моделювання систем відносин. Гра акумулює у собі елементи ігрового проектування, імітаційного тренінгу, розігрування ролей, дискусію та ін. Гра має більш гнучку структуру, на відміну, наприклад, від ігрового проектування або імітаційного тренінгу, що не обмежує вибір об’єктів імітації, допускає введення спонтанно виникаючих ситуацій.

У статті «Формування пізнавальної активності учнів у процесі спільної ігрової діяльності» О. Жорник мова іде про зміну технологій навчання внаслідок включення у навчально-виховний процес дидактичних ігор. Дослідження, пов’язані з розробкою і впровадженням нових технологій навчання, в основу яких покладено застосування ігор, свідчать про наявність у них значних можливостей щодо підвищення ефективності підготовки вчителів.

О. Жорник (викладач Полтавського кооперативного інституту) зазначає: «Ігри дають змогу внести проблемність у пізнавальний процес, здійснити самоконтроль та самокорегування пізнавальної діяльності. Успішне проведення ігор веде до розвитку пізнавальної самостійності учнів» .

    Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.

Соціалізуючі ігри сприяють залученню до норм і цінностей суспільства; адаптацію до умов середовища; стресовий контроль, саморегуляцію; навчання спілкуванню; психотерапія. 

Більшість ігор відрізяються такими риси (С.А. Шмаков):

• вільна розвиваюча діяльність, що вживається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне задоволення);

• творчий, значною мірою імпровізаційний, активний характер цієї діяльності («поле творчості»);

• емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція («емоційне напруження»);

• наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.

У віковій періодизації дітей (Д. Б. Ельконін) особлива роль відведена провідної діяльності, що має для кожного віку своє утримання. У кожній провідній діяльності виникають і формуються відповідні психічні новоутворення. Гра є провідним видом діяльності для дошкільного віку. 

Всі наступні за дошкільною вікові періоди зі своїм провідними видами діяльності (молодший шкільний вік - навчальна діяльність, середній - суспільно корисна, старший шкільний вік - навчально-професійна діяльність) не витісняють гру, а продовжують включати її в процес.

На відміну від дітей дошкільного віку, яких цікавить не сам процес гри, а саме те які ж іграшки та предмети присутні у цій грі, діти молодшого дошкільного віку (від 6 до 9-10 років), підростаючи, сприймають гру серйозніше. Бо на відміну від тих же дошкільнят у них з’являються почуття відповідальності, вони починають розуміти, що від їх дій залежать певні результати, які необхідні команді або ж й самій дитині. Під час гри та навчання мають розвиток ціленаправлені процеси запам’ятовування та згадування. Розвитку запам’ятовування допомогають матеріали для практичної діяльності (наприклад, запам’ятати щось для участі у тій чи іншій грі).

Як правило, ігри у цьому віці мають певні задачі, зміст та мету: виховувати моральні якості, розвивати пізнавальні здібності та інтереси дітей. Розвивати у них зацікавленість, вміння спостерігати, самостійно вирішувати розумові задачі, розвивати логіку дітей, критичне відношення до себе та інших.

Аспірантка Кіровоградського педагогічного університету О.Дейч досліджувала роль ігрових технологій у вихованні культури поведінки школярів, спираючись на те, що учням початкових класів характерні емоційність; рухова та пізнавальна активність; бажання фантазувати; прагнення перевірити свою силу та спритність. Саме вони часто спричиняють порушення дисципліни, недотримання правил поведінки. На думку автора, кожна з перелічених характеристик знаходить своє відображення у грі. З одного боку, вона приносить радість, задовольняє назрілі актуальні потреби. З іншого - гра спрямована у майбутнє, бо в ній моделюються життєві ситуації, розвиваються якості особистості, вміння та навички, які стануть необхідними дитині для виконання соціальних функцій. Тому правильно організована й керована гра - дійовий спосіб формування культури поведінки молодших школярів. Для вивчення емоційного стану дитини в процесі гри було розроблено методику проведення гри «Допоможіть півнику», сюжетною основою якої послужила українська народна казка «Казка про Котика та Півника». Спочатку вчитель (експериментатор) обговорив з дітьми поведінку кожного персонажа цієї казки, з’ясував порушення правил культури поведінки. Потім діти разом з казковим персонажем Котиком виконували різноманітні завдання Лисички, щоб визволити Півника. Першим етапом дослідження стало спостереження за зовнішніми виявами емоційного стану дитини час цієї гри.

Під час цієї гри експериментатору відводилася роль «мудрої людини». Діти по черзі мали відповісти на її запитання, які свідчать про емоційний стан дитини: Який у тебе зараз настрій? Тобі подобається гра? Чи почуваєшся ти щасливим? Тобі зараз сумно? тощо. На думку дослідника, результати опитування свідчать про позитивний вплив гри та ігрової діяльності на оптимізацію світовідчуття дітей молодшого шкільного віку.

Проведені дослідження дають змогу стверджувати, що гра, ігрова діяльність та ігрові технології в цілому мають позитивний вплив на дитину, підвищують емоційний настрій кожного учня. Все це створює сприятливе чуттєво-емоційне тло, яке дає змогу краще вирішувати питання виховання культури поведінки молодших школярів.

Великого значення набуває гра в процесі розвитку інтелектуального компонента культури поведінки молодшого школяра - оскільки змістом стає сфера стосунків між людьми у спільній діяльності. Саме такі стосунки відтворює дитина у грі, бере на себе «роль» дорослої людини і виконує певні дії в уявній ситуації, послуговуючись конкретними нормами поведінки. Це допомагає легше усвідомити їх. Емоційність будь-якої цікавої, правильно організованої гри сприяє формуванню стійких знань про вимоги суспільної моралі.

У грі всі її учасники постійно взаємодіють між собою, що потребує дотримання певних правил і норм. Таким чином, у дитини нагромаджується соціальний досвід поведінки. Якщо ігрова діяльність займає багато часу в житті молодших школярів, то це сприяє виробленню в них звички поводитися культурно. З іншого боку, оптимістичний тон спілкування під час гри, позитивний емоційний настрій, а також знайома ігрова діяльність зумовлюють природність дій та вчинків дитини, що дає змогу вчителеві судити про рівень сформованості культури поведінки учня. 

Сюжетно-рольові ігри, відображають життя родини (свята, праця в родині), побут (бібліотека, магазин). Ігри на таку тематику збагачують знання дітей про види професій, про діяльність дорослих. Сюжетно-рольова гра — образна гра за певним задумом дітей, що розкривається через відповідні події (сюжет) і розігрування ролей.

Дійсність, у якій живе дитина, можна умовно поділити на сферу природних та створених руками людини предметів (речей) і на сферу діяльності людей та стосунків, у які вони вступають під час різних видів діяльності. Для дітей молодщого шкільного віку надзвичайно привабливою є навколишня дійсність, особливо світ дорослих. У них з'являється потреба діяти, наслідуючи дорослих, робити все самотужки. Однак, вони не можуть брати участь у «дорослій життєвій ситуації», оскільки їм бракує відповідних умінь, знань, навичок. Суперечності між прагненням усе зробити самотужки і реальними можливостями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в сюжетно-рольовій грі.

В грі приймають участь діти, виконуючи ролі за підготовленим сюжетом.

Вчитель – об’єднує дітей за лічилкою у малі групи та роздає учням невеликі сюжети ( казкові, життєві, або сюжети у малюнках, коміксах), які заготовлює до проведення гри і надає учням можливість підготуватися до виступу (сюжети невеликі за об’ємом та носять виховний характер, в яких герої  роблять помилки, або поводять себе невірно).

Учні -   за декілька хвилин ( 5-7 хвилин) читають сюжет, вирішують хто буде грати головні ролі або розглядають малюнки-сюжети, за якими моделюють діалог, що міг відбутися між головними героями, зображених на малюнках. За допомогою вчителя одягають елементи костюмів та готуються до розігрування сюжету.

Вчитель читає слова автора та допомагає учням у грі. В кінці проведення гри вчитель разом із учнями, обговорюють сюжет та роблять висновок про те,  які допустив помилки і які саме. Учні відповідають на такі запитання: хто у сюжеті був правий, чому так сталося, як було треба вчинити, що сказати? Наприклад:  Рольова гра “Я на вулиці”,  

Творчі ігри розподіляються за видами на сюжетно-рольові, конструктивно-будівельні, ігри-драматизації, театралізовані, ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності, ігри-фантазування. Таким чином, організовуючи ігри, ми маємо пам’ятати, що  серед великого розмаїття ігор інтелектуальна гра займає особливе місце у розвитку дитини. Вона є її першою розумовою працею, джерелом приємної розваги і приємного навчання, гімнастикою розуму і засобом самовдосконалення. Отже. гра є одним з найбільш дієвих засобів активізації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів. Уникати таких ігор – значить позбутися чи не найбільшої цінності  у формуванні особистості.

Формування учня як самостійної, ініціативної, вдумливої особистості буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Тому Дашковська Т.В. вважає, що одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками, є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.      Перед  проведенням ігор з дітьми вчитель доступно викладає сюжет, розподіляє ролі, ставить перед дітьми пізнавальне завдання. Щоб гра не набридла, вчитель вносить у неї деякі зміни, ускладнює завдання. Готуючись до заняття педагог чітко продумує послідовність  ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку. Пояснення вчителя під час гри – лаконічне і зрозуміле, пробуджує інтерес.  Вчитель запевняє, що захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у надзвичайних ситуаціях, що поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія. 

         Підбираючи для молодших школярів різноманітні ігри, вчитель вводить учнів під час навчальної діяльності у ситуації пізнавальної активності, яка проявляється ситуативно і підтримується завдяки зовнішній стимуляції з боку педагога. Як барометр уроку, діти постійно спонукають вчителя до пошуку нових  ігор та використання їх у навчально-виховному процесі. Це такі форми ігрової діяльності, як дидактична гра, ігрова ситуація, ігровий прийом, ігрова вправа. 

Рухливі ігри, насамперед вимагають точного виконання дій. Ці ігри розвивають у дітей увагу, концентрування, витримку. Головною метою педагога - розвинути рухливість дітей (ходьба, стрибки, рівновагу, розвиток спритності, швидкості).

 «Яка дитина в грі, - писав А.С.Макаренко, - така з багатьох поглядів вона буде і в роботі, коли виросте». Ці слова видатного педагога стали девізом у роботі вчителів початкових класів Залізняцької ЗОШ Катеринопільського району Черкаської області. Працюючи з учнями початкових класів та маючи досвід багаторічної праці, учителі звернули увагу на те, що гра - провідний вид діяльності, що визначає розвиток дитини. Гра для дітей є настільки природною, що вони ладні гратися й гратися, приймаючи всі умови з вдячністю, зачаровані видовищністю, перебігом дій, можливістю рухатися, мати успіх серед однолітків. Захопившись нею, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у незвичайних ситуаціях; поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія.

Сучасний навчально-виховний процес неможливо уявити без гри. В.О.Сухомлинський зазначав, що без гри немає і не може бути повноцінного розвитку. На уроках, в позакласній роботі гра - незамінний помічник. Саме тому учителі прагнуть розширити, збагатити арсенал ігор, що використовуються у практиці виховної роботи.

Значну увагу учителі Залізняцької ЗОШ приділяють рухливим іграм. Одні ігри розвивають переважно увагу, пам’ять, мовлення, кмітливість, наполегливість, витривалість; інші спрямовані на виховання узгодженості рухів, на подолання перешкод, на формування почуття дружби, товаришування, виявлення творчої ініціативи. Є ігри, що впливають на розвиток і зміцнення м’язів рук, ніг, тулуба; на виховання правильної осанки, удосконалюють нервову систему, поліпшують діяльність внутрішніх органів, посилюють обмін речовин, зміцнюють кістково-м’язову систему.

Та цінність всіх цих ігор, - вважають педагоги цієї школи, - полягає в тому, що вони викликають радісні переживання, задоволення, життєрадісність, активність. А веселий сміх, бадьорий настрій під час ігор — запорука доброго здоров’я. 

Ігри за готовими правилами, які охоплюють такі різновиди: дидактичні, пізнавальні, ігри-подорожі, рухливі, з елементами спорту, хороводні, народні, комп’ютерні, ігри-розваги, інтелектуальні ігри (загадки, ребуси, кросворди, криптограми, чайнворди (звукові та буквені) тощо.

У навчальних закладах гра використовується як метод, що має великий педагогічний потенціал і найбільшою мірою створює для дітей атмосферу психологічного комфорту.

Ефективність впливу ігрової діяльності на формування дитячої особистості прямо залежить від педагогічного керівництва нею. Педагогічне керівництво грою розуміють як свідомий вплив педагога на ігрову діяльність дітей, у процесі якої цілеспрямовано здійснюються завдання їх навчання, виховання та розвитку.

У процесі педагогічного керівництва творчими іграми перевага надається опосередкованим способам впливу на дітей (через рольове перевтілення, ігрові ситуації, ігрове матеріальне середовище, рольову міжособистісну взаємодію, прийоми невербальної комунікації, емпатійної педагогічної дії тощо). У керівництві іграми за готовими правилами переважають методи та прийоми прямої дії (ознайомлення з ходом і правилами гри, вправляння у способах ігрових дій, зауваження щодо порушення правил тощо).

Вступ до школи дитини 6-7 років зовсім не зменшує його потреби в іграх. Роль сюжетно-ролевої гри в житті молодшого школяра зменшується, але не зникає зовсім. У цьому віці значне місце займають різні ігри з правилами - інтелектуальні і рухливі, в яких продовжують розвиватися найважливіші якості і здібності : мова, довільність і внутрішній план дії.

Молодший шкільний вік — це етап, де основною діяльністю дитини є вчення. Саме учбова діяльність визначає його подальший психічний розвиток, в ній формується здатність до рефлексії як універсальний спосіб відношення людини до власної діяльності. Він дозволяє подумки наодинці з самим собою розглядати (тобто рефлектувати) і змінювати задуми своїх дій, контролювати свої наміри, бажання, почуття, формулювати думки, що відповідають конкретній ситуації. Це є основою процесу самозмінення і самовдосконалення людини.

Гра в житті молодшого школяра як і раніше займає велике місце, але має вже інше значення для психічного розвитку дитини. Тому у дітей цього віку повинні ще залишатися ігри і іграшки з дошкільного дитинства, а також час для вільного дозвілля і спільних ігор. Для того, щоб гра молодшого школяра носила розвиваючий характер і відповідала психологічним завданням віку, тобто сприяла розвитку здатності рефлексії, це має бути:

-                     гра за правилами або з правилами;

-                     колективна, партнерська гра, в якій партнерами можуть бути як однолітки, так і дорослі;

-                     у ній мають бути створені умови для вибудовування що кожним, що грає своїй стратегії;

-                     у грі повинна ставитися мета - виграти (тобто це завжди або гра змагання, або гра-досягнення).

У результаті освоєння ігрової діяльності формується готовність до суспільної і суспільно-оцінної діяльності. 

Інтелектуальні ігри. Ймовірно, вираз „інтелектуальні ігри” вперше використали К. Гроос, який говорив про їх особливу функцію „доповнення” до існування людей, які займаються фізичною працею, і „класик” ігрології М. Лазарус, який розрізняв ігри, пов'язані з фізичною діяльністю, потягом до видовищ, азартні ігри й ігри інтелектуальні. 

Їх мета — навчальна, розвиваюча й виховна одночасно. Учні вчаться мислити, діяти колективно й самостверджуватися.

Цікавою на нашу думку є технологія розвиваючих ігор Б.П. Нікітіна, в яких програма ігрової діяльності складається з набору розвиваючих ігор, які при всьому своєму розмаїтті виходять із загальної ідеї і володіють характерними особливостями.

Кожна гра являє собою набір завдань, які дитина вирішує за допомогою кубиків, цеглинок, квадратів з картону або пластику, деталей з конструктора-механіка і т.д. У своїх книгах Нікітін пропонує розвиваючі ігри з кубами, візерунками, рамками, унікубом, планами і картами, квадратами, наборами «Вгадай-но», таблицями сотні, «крапочками», «годинами», термометром, цеглинками, кубиками, конструкторами. Діти грають з м'ячами, мотузками, гумками, камінчиками, горіхами, пробками, гудзиками, палицями і т.д. і т.п.

У розвиваючих іграх - в цьому і полягає їх головна особливість - вдалося об'єднати один з основних принципів навчання від простого до складного з дуже важливим принципом творчої діяльності самостійно за здібностями, коли дитина може піднятися до «стелі» своїх можливостей. Цей союз дозволив дозволити в грі відразу кілька проблем, пов'язаних з розвитком творчих здібностей:

Розвиваючі ігри можуть бути дуже різноманітні за своїм змістом і, крім того, як і улюблені ігри, вони не терплять примусу і створюють атмосферу вільного і радісної творчості. 

Для молодшого шкільного віку характерні яскравість і безпосередність сприйняття, легкість входження в образи. Діти легко втягуються в будь-яку діяльність, особливо в ігрову, самостійно організовуються в групову гру, продовжують гри з предметами, іграшками, з'являються неімітаційні ігри. 

Гра як вид виховної діяльності у початковій школі
Як відомо гра є найприроднішою, найпривабливішою і найбільш дієвою діяльністю для школярів. За словами Сухомлинського, «у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку”. У грі розвивається увага, пам’ять, з’являється прагнення до знань, а також формується звичка зосереджуватися, вдумливо та самостійно працювати. Під час гри дитина з легкістю засвоює більше матеріалу, ніж в інших умовах які б вимагали значних зусиль. Гра надає дітям навички працювати з колективом, налагоджувати стосунки з іншими дітьми, а також з вчителем. 

Гра по своїй суті багатофункціональна, вона сприяє виконанню гармонійно розвинутої особистості. Наприклад, ігри на місцевості виховують фізичні якості, розширюють кругозір учнів; є ігри, які допомагають розвивати допитливість дітей, тренують пам'ять, увагу, логічне мислення. Недарма їх називають гімнастикою розуму. Немало є ігор з технічним спрямуванням - вони допомагають ово­лодівати різноманітними трудовими навичками, умінням користува­тися приладами та інструментами. Ігри-жарти, ігри-забави не тільки сприяють веселому і невимушеному проведенню відпочинку, а й виховують почуття гумору, привчають до умілого спілкування з товаришами, тренують комунікабельність.

Таким чином, розвиток творчої особистості потребує відповідних умов, від яких залежить його ефективність, продуктивність виявів особистості як суб’єкта діяльності. Цьому найбільшою мірою сприяє навчально-виховний процес з єдиними підходами та вимогами до кожної дитини, наданням їй максимальних можливостей для виявлення і розкриття творчих здібностей учнів.