Ігрові технології як важлива складова технологічного процесу

        Ігрові технології як важлива складова технологічного процесу

Одним із шляхів реформування сучасної освіти є використання нових педагогічних технологій, спрямованих не тільки на засвоєння учнями знань і вмінь, а щонайперше — на всебічний особистісний розвиток учнів. У педагогічну практику універсальний грецький термін «технологія» (означає «знання про майстерність») увійшов разом з виникненням необхідності наукового обгрунтування закономірностей  пошуку оптимальної сукупності методів і засобів організації навчально-виховного процесу, цілеспрямованого впливу на особистість учня, що характеризують майстерність педагога. Серед поширених видів інноваційних технологій сьогодні у навчально-виховному процесі є ігрові технології.

Технологія ігрової діяльності у виховному процесі не нова. Теорія ігор цікавила багатьох вчених. Її розробці присвятили свої роботи Б.Ананьєв, Й.Хейзинга, Л.Виготський, В. Сухомлинський та інші.

Й.Хейзинга, розглядаючи у книзі «Людина, що грає» ігрові дії у різні історичні епохи, приходять до висновку: гра — це необхідний засіб соціального життя, об’єктивна основа нашого існування.

Гра має багатовікову історію. Аналіз змісту ігор дітей різних народів і епох наводить на висновок, що гра виникла після праці й на її основі. Очевидно, тому в іграх дітей первісних людей відображена війна, полювання, землеробські процеси. Наслідуючи в грі діяльність дорослих, діти оволодівають найпростішими трудовими навичками і всім тим, що чекає їх у дорослому житті.

   Поширеними є спроби пов'язати походження гри з розвитком мистецтва та ідеологічних інститутів, наприклад, релігією, ритуальними процесами підчас богослужінь, які мають багато спільного з ігровими діями. Дослідник історії театру В. В.Гернгросс (1882— 1962) доводив, що гра зародилася у докласовому суспільстві і була пов'язана з музикою, танцями, піснями. Дорослі грались, як діти, виконуючи ритуальні дії. З розвитком суспільства виникли драма, танець, інші види мистецтва, спорт, а гра як безпосереднє відображення подій життя залишилася лише у дітей.

Зав лабораторії естетичного виховання АПН України Людмила Масол на сторінках «Початкової школи» розкриває проблему використання ігрових технологій при викладанні мистецьких дисциплін та організації позаурочної діяльності з естетичного виховання молодших школярів.

   Попри різне бачення походження гри, філософи, психологи, мистецтвознавці одностайні в думці, що гра є соціальною потребою і виконує певні суспільні функції, передусім забезпечує передавання суспільного досвіду від одного покоління до іншого. Ігри дітей різних народів і часів подібні за тематикою, оскільки відображають спільні для всіх людей явища життя. 

   Гра як діяльність притаманна передусім молодому організму, що зумовлене потребою дитини у виявленні активності. Тому в дитячому віці гра є нормою. Вагомі аргументи на підтвердження значення гри для розвитку дитини містять праці І. Сеченова, І. Павлова, П. Лесгафта, Л. Чулицької, Т. Осокіної та ін. Гра є не лише фактором настрою, емоцій дитини, а й важливим чинником розвитку функцій мозку, серцево-судинної, нервової систем її організму. Перебіг усіх життєво важливих фізіологічних і психічних процесів у організмі дитини пов'язаний із задоволенням потреб в активності, нових враженнях, вияві здорових емоцій.

   Гра як соціальне явище, що виникло в процесі історичного розвитку людства з трудових дій, відображає реальну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин “людина — суспільство”. Вона є активною, свідомою, цілеспрямованою діяльністю, яка втілює потребу дитини в активності.

Оцінюючи гру в широкому аспекті, Б.Ананьєв стверджував, що гра властива не тільки дітям, а й усякій дорослій людині. На його думку, гра пов’язана з іншими видами діяльності людини, такими, як спілкування, пізнання, навчання, праця.

Гра — один із видів діяльності людини, який виник історично, що полягає у відтворенні дій дорослих і відносин між ними. Це один із засобів фізичного, розумового і морального виховання.

«Яка дитина в грі, - писав А.С. Макаренко, - така з багатьох поглядів вона буде і в роботі, коли виросте». Гра – це провідний вид діяльності, що визначає розвиток дитини . це зумовлено особливостями психологічного та фізіологічного розвитку дитини. Гра для дітей є настільки природною, що вони ладні гратися й гратися, приймаючи всі умови з вдячністю. Захопившись нею, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у надзвичайних ситуаціях.

Гра як елемент культури – явище соціальне. Це відносно само­стійна діяльність дітей і дорослих, що забезпечує потребу людей у відпочинку, розвагах, пізнанні, в розвитку духовних і фізичних сил. Для гри характерне яскраве виявлення емоцій, творчих здібностей, ініціативи. Позитивні емоції можуть спонукати учасників до високо­го ступеня активності і до творчого підходу у розв'язанні тих чи інших ігрових завдань.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінимим помічником педагога.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

В. Сухомлинський писав: “В грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості. Без гри немає і  не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра – величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що запалює вогник допитливості і любові до знань [11].

Представником харківської школи Миколою Миколайовичем Шутьом в праці “Школа ігромайстерності” під ідентичною назвою “принципи організації гри” розкрито зміст кожного із зазначених ним принципів з позицій організації гри ігромайстром. Гра розглядається автором як продуктивний вид діяльності, який стає ефективним засобом та інструментом досягнення педагогічної мети за умов відповідної організації ігрового простору та майстерному володінні аудиторією.

Серед принципів організації гри М.М. Шуть виділяє такі:

•  принцип відсутності примушень будь-якого виду під час вклю-

чення в гру;

•  принцип розвитку ігрової динаміки;

•  принцип підтримки ігрової атмосфери;

•  принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;

•  принцип ущільнення  ігрової культури як змістовної частини

загальнолюдської культури. 

Так,  ігрова діяльність дошкільників, згідно з поглядами дослідника, “не має чітко встановленої мети, вдовольняючи гравців самим процесом”. Результативність гри залежить від рівня обгрунтування технологічної розробки вихователем, науково-методичної організації та кваліфікованого його проведення. У конструюванні нових ігор слід враховувати усі принципи, психологічні та педагогічні положення,  умови їх ефективного використання, а логічність, послідовність і завершеність гри буде показником її досконалості.

Поняття «гра» в педагогічній літературі трактується по-різному. У педагогічній енциклопедії читаємо: « Гра – засіб фізичного, розумового та морального виховання дітей».

І. Підласий трактує пізнавальну гру як «спеціально створені ситуації, що моделюють реальність, із яких учням пропонується знайти вихід».

Гра як педагогічний засіб має об’єктивно значні можливості і визначається у навчально-виховному процесі різноманітністю функцій.

   Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність.

    Вчений В.С.Кукушин виділяє найбільш важливі функції гри як педагогічного феномена культури:

Соціокультурне призначення гри. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

Функція міжнаціональної комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

Комунікативна гра. Гра — діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

Діагностична функція гри. Діагностика — здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

Розважальна функція гри. Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність. 

У процесі гри:

1)   освоюються правила поведінки та ролі в них соціальних груп дитячого колективу (міні-моделі суспільства), що переносяться потім у "велике життя";

2)  розглядаються можливості самих груп, колективів, аналогів підприємств, фірм, різних типів економічних і соціальних інститутів у мініатюрі;

3)здобуваються навички спільної колективної діяльності, відпрацьовуються індивідуальні характеристики учнів, необхідні для досягнення поставлених ігрових цілей;

4) накопичуються культурні традиції, привнесені у гру учасниками, педагогами, використаними додатковими засобами: наочним приладдям, комп'ютерними технологіями.      

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при урочної формі занять відбувається за такими основними напрямками: дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрової задачі; навчальна діяльність підкоряється правилам гри; навчальний матеріал використовується в якості її кошти. У навчальну діяльність вводиться елемент змагання, що переводить дидактичну задачу в ігрову; успішне виконання дидактичного завдання зв'язується з ігровим результатом. 

Умови ефективності гри

1. Виховний зміст гри. Важливо, щоб у процесі ігор в дітей виховувався колективізм, гуманізм, доброзичливість, інші цінні моральні якості.

2. Вміння педагога переключати увагу дітей на іншу гру. Буває, що деякі ігри викликають непотрібний азарт, жорстокість, грубість. Проста заборона гри, що розвиває негативні якості, не досягає мети. Тоді педагог має переключити увагу дітей на іншу гру, захопити їх новою ідеєю

3. Врахування вікових та індивідуальних особливостей

4. Педагогічна допомога школярам в організації гри. Часто дітям буває важко самим продумати всі етапи гри, правильно розділити ролі, підготувати необхідний реквізит. Тому  педагог, не подавляючи ініціативи дітей, дає свої поради, опосередковано впливає на організацію гри і в цілому на весь процес ігрової діяльності школярів. Порада дорослого допоможе, наприклад, сформувати команди, або групи для змагань, щоб вони були приблизно рівні за силою, ступенем підготовки.

Отже, гра є історичним утворенням. її виникнення зумовлене розвитком суспільства і пов'язаною з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин. Цю концепцію походження гри не можна визнати вичерпною, оскільки згідно з нею спонукає до гри лише прагнення брати участь у праці дорослих. А це означає, що, включившись досить рано у таку працю, дитина вичерпає свою потребу в грі реальною участю у житті дорослих і не буде гратися. Однак відомо про існування і такого важливого чинника, як потреба у пізнанні навколишнього світу, відображенні вражень у власній діяльності.

Визначення місця і ролі ігрової технології  в навчально-виховному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежить  від розуміння учителем функцій і класифікацій педагогічних ігор

Гра дарує дітям щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще - спрямована у майбутнє, тому що під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, що необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.       

У грі найповніше виявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.